П'ятдесятип'ятирічний Валерій Дяков щоранку, незважаючи на погоду, приходить до підземного переходу поблизу продовольчого ринку. Вже декілька днів він розкладається зі своїм нехитрим майном - картонкою та шматком тканини просто на вході до підземки. Раніше він стояв на сходах. Там і співав своїх пісень. Тепер жаліється - його звідти вигнали. Каже - ніде в світі музикантів не гонять із переходів. Уже 20 років Валерій співає у підземці, але він не жебрак, а митець. Втім такі репетиції не до вподоби орендарю підземки - Ярославу Ткачуку, він не на камеру розповів, хоч Валерій і гарно співає, але любить випити. А в переході має бути порядок. Тим більше музикант заважає людям ходити східцями. Самі перехожі до творчості вільного музиканта у переході ставляться по різному. Сам музикант запевняє, що алкоголем не зловживає. А ось свою душу готовий віддати усім, хто почувається самотнім. Радіти разом із музикантом відтепер доводиться і його колегам по нещастю. Перед підземкою нині повний аншлаг. Люди із торбами поспішають додому. Зі своїм крамом просто неба у зимову негоду стоять невеселі продавці. Святковий настрій лише у Валерія, який і зараз не втрачає надію повернутися на своє місце і не заважати людям, а дарувати їм добру музику і найкращі побажання.
