В українській традиційній обрядовості із днем святого Андрія пов'язувався комплекс давніх, язичницького походження ритуалів, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування. Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами молоді андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків. У дожовтневий період вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали магічну функцію і перетворювались на своєрідну забаву, привід, щоб зібратися неодруженій молоді.
За народними прикметами на Андрія слухали воду в колодязі і на річках під льодом. Вважалося, “тиха вода – до гарної зими; галаслива – до стуж і заметілей”.
Також дивилися на вогонь: “Червоний вогонь в печі – на холоднечу, білий – на відлигу”, “Нагоревший вугілля на скіпі крутиться – до морозів”.
Як ще до цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явився - холодною.