За тиждень до Воскресіння Ісуса Христа православні віруючі вшановують урочистий Його вхід до Єрусалима — велике християнське свято у неділю Вербного тижня, перед Великоднем. Народні назви — Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй). Виникненню свята послужили біблійні оповіді: Ісус в'їжджав до Єрусалиму на ослі з Віфагії, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя.

Віруючі люди у Вербну неділю зранку йдуть до церкви на службу, обов'язково ставлять запалену свічку, що символізує смерть і воскресіння Христа. Після служби святять вербні гілочки.

Господар, коли повертається із церкви з свяченою вербою, до хати не заходить, а відразу садить на городі по кілька гілочок – “щоб росла Богові на славу, а нам людям на вжиток”, а решту, що залишилася, несе до хати і ставить на покуті під святими образами, де вони й зберігаються цілий рік.

Свячена верба користується великою пошаною серед народу “Гріх ногами топтати свячену вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишиться після освячення, палять на вогні, щоб борони Боже, під ноги не потрапило. Так слід чинити із минулорічною вербою, причому попіл або закопують на тому місті, де людська нога не ступає, або пускають за водою.

А ще, свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють худобу на пасовисько, то обов’язково вдаряють по ній свяченою вербою, щоб нечисть не чіплялася до тварини. Коли на землю падає град, то викидають гілля свяченої верби на двір, щоб град зупинився і не зашкодив посівам.

У минулі часи свяченою вербою, у Вербну неділю били один одного. Тільки робили це не боляче, а так — для втіхи, при цьому промовляючи: “Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень, недалечко — червоне яєчко!” Таким чином нагадували, що скоро буде Пасха, і весь світ наповниться величною радістю від Воскресіння Христового. Але до цього ще належало достойно прожити Страсний тиждень.

Чудодійні властивості верби:

Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;

Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;

Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;

Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;

Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;

Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;

Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;

З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись;

обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;

Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;

Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";

Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;

Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;

У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;

Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.