Ці люди не намагаються завоювати прихильність всіх. Вони в запалі не добираються слів, лаються їх наплювати на високі ідеали, інтелігентів та політику. Їм не потрібна слава. Їх не здивуєш. Часи змінюються, але не вони. В той час як інші пливуть проти течії, хто за, - вони цю течію спрямовують. 

 Вони не хочуть зробити інших кращими, вони просто змінюють світ. Вони знають як. Поспішають… Знають на все не вистачить часу скільки не живи. Не вистачить часу бути з усіма чуйними та лагідними. Кому потрібен обман. Життя – сувора штука! Але справедлива. Принаймні вони її такою роблять. 
Слухаю записи пісень Володимира Висоцького. Мимовільно пригадую покійного мера Рівного Віктора Чайку. Це була його музика, то був його час. Людина-феномен, людина-результат. Чи хотів він стати відомим та популярним? Мабуть, що ні. Нікому не нав’язувався і не догоджав. Не заглядав рівнянам до рота, не вчив як жити і з ким дружити. Навіть навпаки розмовляв та вів справи максимально коротко, жорстко та ефективно. Так як йому було вигідно. 
Він і приблизно не нагадував доброго дядечка. Його багато в чому постійно звинувачували і провокували колеги та політики. А рівняни? Чи любили вони Чайку? Його портретів і ініціалів ніколи не носили, на демонстрації в його підтримку не виходили… Може й не любили сліпою фанатичною любов’ю. Не хотів він цього. Вони просто жили своїм життям і обирали його мером абсолютною більшістю голосів тричі поспіль. І хто знає якби життя Віктора Анатолійовича не обірвалось чи не побачили ми повторення цієї історії і вчетверте. Чому? Чим підкупав їх теперішній учасник рейтингу «ТОП-20: Найвпливовіші рівняни»? Та нічим. Він взагалі на це не звертав на це уваги. Просто робив свою роботу, працював на результат, і змушував, так, змушував робити це інших. Знав ціну собі, ї складав її іншим. Пам’ятав і нагадував всім, що він лише простий шофер, двірник, будівельник. Ні не митець і не філософ, - творець. Творець потрібних для людей речей, а не футуристичного непотребу. Будівник. Готовий, як звичайний робітник, встає спозаранку і працює до пізньої ночі. Та все ж знаходив час підняти голову і поглянути що там на горизонті. 
Часи вимагаюсь нових лідерів? В теперішній Україні можуть вижити тільки гнучкі керівники? – Нісенітниці. Серед видатних часто згадують князів Острозьких. Якими вони були б в наш час? Милими інтелігентами?  Господарниками будівниками шкіл і храмів, – це так. А може миловидним політиканами-сучасниками - здатними в будь-яке місце без мила… Хоч хтось в це вірить? Чи був би Чайка в їх часи князем? А хто ж іще. Можна зводити дискусії і аналогію до безкінечності. Але залишається лише одне – не важливо де і коли ти живеш. Важливо – залізна воля, тверді переконання і внутрішній стержень, бажання і вміння змінювати світ навколо себе на краще і собі і людям. Бути суворим, заклопотаним, не намагатися годити всім. Суворим, але справедливим. Виховуватись самому і виховувати інших. А вони зрозуміють і помітять, полюблять… коли втратять. Головне ж бо не слова і стосунки, а справи.