Громадські бунти – непоодиноке в історії явище. Люди, доведені до відчаю владою, бюрократією, байдужістю багатих, вершили суд стрімко і жорстоко. Просто рубали, стріляли і різали кривдників.
Скажете, пережитки історії? — Та ні. Тільки зброя змінюється. Що там казати, громадських бунтів в Україні побоювались у пік кризи навесні.
А тепер до справи. Кілька місяців тому читав, що киянин у відчаї прийшов у відділення банку і розтрощив там все сокирою. Якщо не помиляюсь, ті не могли видати його депозит. Покопавшись в інтернеті, можна знайти й інші приклади. Проте навіщо бігати далеко? Нещодавно через байдужість лікарів 27-річний чоловік попер під дверима кардіологічного відділення у Дубно. Лікарі з приймальні не вважали необхідним відвезти чоловіка в стані інфаркту за 200 метрів, чи хоча б супроводити… Коментарі, я думаю, зайві. У нас не війна і не відстала Африка. Ця цинічна байдужість серед нас.
Подивимося на іншу сторону медалі. Якщо на його місці буде ваша дружина, дитина, чоловік або хтось з родини, де гарантія того, що ви в стані афекту не навідаєтесь у ту ж лікарню з сокирою…
І не варто кричати: «Я не такий!» Подумайте. Якщо так піде далі, то рано чи пізно все одно притисне. Не у лікарні, так у міськвиконкомі, міліції, банку, ЖЕКу…
А людям, які працюють на посадах в таких установах, раджу – подумайте! Не президент і не прем’єр винні у смерті 27-річного чоловіка, а наша з вами байдужість. Маленька зарплата, погані умови праці — погано; благодійні внески, подарунки, хабарі — добре. Для вас. І так не хочеться без цього навіть голову підняти заради інших.
Будь байдужим - і сокира може постукати в кабінет. Першими до тих, від чиїх швидких рішень напряму залежить життя людини — лікарів, потім на черзі чиновники, комунальники та інші.
