Гибель наших солдатів під Волновахою тоді вперше сколихнула українське суспільство. Вперше чимало з нас усвідомили - розпочалася справжня війна.

Одним з тих 17 бійців, яких привезли на Рівне нщину з зони АТО, був Андрій Нечипорук, уродженець села Рідків на Радивилівщині.

Бійця 51-ї механізованої бригади поховали у рідному селі 27 травня. Прощався з Андрієм не тільки сільський люд, а й птахи, доглядом за якими він захоплювався з дитинства.

Також Андрій обожнював доглядати за кіньми, звик з братом та сестрою бути опорою для батьків.

Зважаючи на постійну зайнятість батьків, Андрію не раз доводилося перебирати на себе їхні обов'язки. Такою ж відданістю віддячувала йому і сестра Оксана.

На нього завжди могли покластися і близькі друзі.

Свого часу Андрій Нечипорук відслужив у прикордонних військах. Задовго до війни чоловік оселився у Рівному. 11 років пропрацював на "Рівне азоті". Сумлінно виховував двох доньок від першого шлюбу. Саме для онучок і намагалася добитися житла в обласному центрі матір Андрія. Але наштовхнулася на неоднозначну реакцію місцевих чиновників.

Врешті з заявою на квартиру таки допомогли добрі люди. Однак не склалося поки що і з обіцяною рідним загиблих учасників АТО землею. Адже СПОЧАТКУ запропонували земельну ділянку під садівництво - матері Андрія - на території, що поруч ... з полігоном.

Лариса Михайлівна звернулася до обласної ради з проханням виділити земельну ділянку у іншому місці. Наразі її заява знаходиться на розгляді у чиновників. Донечки ж Андрія - школярки Люба та Марія - далекі від бюрократичних справ та політики знають одне: для них татко завжди буде героєм.

Ми не маємо права забути. Ми не маємо права робити вигляд, що нічого не відбувається. Вшановуючи память загиблих, не забувайте про живих. Їм потрібна ваша підтримка і небайдужість.