rivne1.tv / Проекти / Весільний ажіотаж /
// 01.04.2016

Весілля по-українськи: традиції одруження на Західній Україні

Весілля по-українськи: традиції одруження на Західній Україні
Дане зображення не є прямою ілюстрацією до матеріалу.
Здавна українська земля славилась своїми звичаями та традиціями. Вони формувались століттями і переходили від батька до сина, від матері до доньки. З особливою відповідальністю та пошаною зберігали весільні традиції. Адже весільний обряд є основою зародження нової сім’ї та продовження роду. Від Карпат і до Криму у кожному регіоні України є свої місцеві відмінності в проведенні обрядових дійств. Чим відрізняється весільний коровай Полісся, Галичини та Гуцульщини, читайте далі.

Традицї українського весілля, які склалися віками, з плином часу зазнали змін. Все ж на Заході України більшість родин свято оберігає давню обрядовість. У кожному окремому регіоні, а нерідко і селі, є свої особливості святкувань. Незмінними є традиційні етапи весільного дійства: сватання, заручини, вінчання, святкування та післявесільні традиції виводу дівчини у молодиці.


Чи не найбільш суворо дотримуються регіональних звичаїв на Гуцульщині. За давньою карпатською традицією, весілля досі триває щонайменше чотири дні. А старші люди пригадують пишні забави, які тривали і цілий тиждень, про це співають і у весільній пісні: «п’ятниця – починальниця, субота – коровайниця, неділя – вінчальниця, в понеділок – їсти та пити, у середу – похмелятися, а в четвер після обіду та й додому поїду».


Гуцульське весілля починається зі звуків дримби, цимбалів та бубнів. Всі гості, заходячи у хату, вітають наречену і танцюють із нею гуцульські коломийки.




pic


Давня українська традиція «деревця» теж збереглась лише в Карпатах. Деревце – символ невинності, тому до нього особлива пошана впродовж усієї весільної церемонії. Деревце вносять у хату в п’ятницю, вкладають його у калачі, ставлять перед образами і оздоблюють колосками, калиною, квітами, травами. Батьки молодої перші починають прикрашати деревце, далі це роблять молоді незаміжні дівчата. У той час нанашки (хрещені) плетуть вінки для молодих. Щоб у майбутній сім’ї було щастя, вінок роблять на подушці. У нього вплітають часник, цукор, пшеницю та дрібку солі. Цукор символізує радість та злагоду в родині, хліб – добро, а часник оберігає від злого духа. А молодиці мають окреме завдання – плетуть із ниток всім гостям червоні китиці як символ весілля.


У Карпатах дівчата досі виходять заміж в автентичних гуцульських весільних строях. А гості на весільну забаву приходять у вишиванках.


З пошаною гуцули ставляться до випікання весільного короваю. За давньою традицією, він складається з двох калачів, перев’язаних стрічкою. Зверху коровай, або, як кажуть горяни, калачі, прикрашають барвінком та кладуть сіль. Батьки молодят благословляють пару короваєм. Діти дякують їм, цілуючи батькам руки.


Викуп нареченої на Гуцульщині має свої особливості. Його проводять брати молодої. Після того, як наречений узгодив ціну викупу, він намагається забрати свою кохану. Молода княгиня сидить за столом і дивиться крізь дірку у калачі, де її коханий. Вона не дає йому наблизитись, сиплячи на нього пшеницю. Молодий князь вправно підкрадається і все ж цілує свою суджену.


Досі на Гуцульщині часто можна побачити, як молода пара їде до церкви верхи на конях, а за ними йдуть дівчата з парубками і співають весільних пісень.


«Перепій», або, як кажуть горяни, «повниця» чи «посох», теж є обов’язковим елементом кожного укрського весілля. Під звуки весільного маршу гості вітають пару зі створенням сім’ї.


Найголовнішою відмінністю гуцульського весілля є кількість запрошених гостей. Порядна родина скликає за весільний стіл все село. Тому на гуцульських весіллях гуляє від 400 до 1000 гостей. Під карпатські коломийки забава триває до рання.


Цікаво, що популярної для більшості регіонів України традиції «солодити гірку воду» солодкими поцілунками молодят на Гуцульщині практично ніде не зустрінеш. Коли я, будучи на весіллі у Косівському районі Івано-Франківської області, викрикнула молодій парі «Гірко!», мене не зрозуміли.




pic


Одним із заключних етапів українського весілля є обряд «завивання молодої». Цей звичай зберігся у всіх регіонах України. Мати молодого та молодої розчісують свою донечку і вплітають їй у косу гроші для щедрого життя. Молодий підкрадається до дружини, аби завити її у хустину, але та не дається. «Якщо ти вже жінка, то хустину мусиш одягнути», – вмовляє чоловік.


На Гуцульщині після обряду «завивання молодої» старший дружба виносить із хати «деревце» і біжить з ним до найближчої яблуньки. Гості зі сторони молодої біжать за ним і намагаються облити водою. Адже, коли деревце уже закріплене на яблуні, – це знак того, що молода остаточно попрощалась зі своїм дівоцтвом, невинністю і стала ґаздинею.


На Галичині весілля мало чим відрізняється від решти регіонів Західної України. Щоправда, Галичина як полікультурна частина України перейняла деякі традиції в інших народів. Зокрема традицію викрадення нареченої, що зустрічається і в сусідніх країнах. Напередодні весілля хлопці викрадають наречену і просять у нареченого чималий викуп. Таким чином хлопець показує, чи готовий він віддати останню сорочку заради коханої.


На Галичині з особливою пошаною ставляться до хліба. Тому всі господині йдуть на весілля з хлібом. А молодий, коли приїжджає у хату майбутньої дружини, везе спечені його матір’ю великі хлібини, або, як називають їх на Галичині, «бабки». Зять із майбутньою тещею на знак пошани обмінюються цими хлібинами.


Але і це ще не всі випробування, які доводиться пройти нареченому, перш він побачить кохану. Популярною на Галичині є традиція «підставної молодої». Зустрічати нареченого на поріг виходить замотана у біле простирадло інша дівчина. Зазвичай їй під наряд запихають подушку і намагаються віддати молодому «вагітну наречену». Юнак повинен добрими словами та обіцянками випросити віддати його кохану.


На відміну від Гуцульщини і Волині, на Галичині немає обряду виводу молодого у чоловіки. В кінці весільного святкування у Карпатах наречений знімає свій букет і, танцюючи, чіпляє його по черзі кожному неодруженому хлопцеві. А на Волині виводячи молодого у чоловіки, його садять на крісло і підкидають догори.




pic


У кількох регіонах Західної України є цікавий обряд вшанування батьків. Тих батьків, які одружили єдину або останню свою дитину в сім’ї, в кінці весільної забави садять на віз, тачанку чи просто на лаву, вішають на шию вінки із квітів та з піснями возять містом чи селом. Це символізує сум та радість водночас від того, що вони зі статусу батьків скоро перейдуть у статус бабусь та дідусів.


З плином часу все змінюється. Нерідко можна побачити, як сьогодні молодь влаштовує так звані сучасні весілля, де немає нічого традиційного. Та, мабуть, недаремно наші пращури вбачали у кожному обряді оберегову символіку і наказували своїм дітям дотримуватись традицій, які несуть коди наших предків.


На Волині є свої особливості весільної церемонії. Окрім згаданих обов’язкових церемоній, цікавим у волинян є обряд викупу нареченої. Після того, як свати нареченого домовились про ціну викупу, молодий заходить у хату молодої. Та сидить на подушці посеред хати за покривалом, яке тримають її дружки. Із-за покривала з’являється чиясь рука чи частина ноги, молодий повинен вгадати, чи справді це його кохана. Якщо вгадує, просить наречену вийти до нього. Та виходить, знімає букет із сорочки коханого, який йому напередодні причепили свашки, і з усієї сили топчеться по ньому, показуючи, що тепер жодна дівчина не має права до її милого. Наречена чіпляє свого букета нареченому.


Досі у деяких районах Волині збереглась цікава традиція. Зокрема у Любомльському, дівчині, яка виходить заміж «при надії», зранку мама перев’язує живіт рушником. Рушник здавна вважався оберегом. Тому в такому стані кращим захистом від злого ока для жінки вважається саме вишитий рушник.


До шлюбу молоду пара благословляють батьки, хресні та старости. На Волині після благословення батьки дають своїм дітям ікони, з якими наречені йдуть до церкви. У храмі пара передає ікони свашкам, які впродовж усієї шлюбної церемонії тримають їх біля вівтаря.


Цікавою є на Волині церемонія поділу короваю в кінці весільного святкування. Дружби та свати влаштовують парад короваїв із танцями та співами. Святковий хліб благословляють хресні батьки молодят. Далі відбувається обряд поділу короваю, який робить старший дружба. Середину він вирізає для молодят. Низ святкового хліба віддає музикантам. А решту розділяє між гостями. Щоправда, перш ніж пригостити короваєм кожного за весільним столом, із вкроєним шматком дружба весело танцює. Це знаменує завершення весільної забави.


Архаїчний звичай відтинання коси у молодої під час посвячення її у молодиці зберігався у Західній Волині, у деяких районах Гуцульщини та Галичини ще до початку XX ст. Зараз цієї традиції практично ніхто не дотримується.


Джерело: news/6206.html
переглядів: 4795

<< попередній матеріал    список    наступний матеріал >>





Щоб залишити коментар, нажміть на іконку своєї соцмережі
Вконтакте   Facebook   Однокласники

Інші публікації у розділі:

// 25.11.2016
<a href='/Info/?id=74926' >17 прикмет перед весіллям</a>

17 прикмет перед весіллям (переглядів: 379)

Незабобонних людей в Україні майже немає. Але якщо ви й не вірите у весільні прикмети, ознайомитися з ними все одно цікаво.
// 10.10.2016
<a href='/Info/?id=72759' >Маленькі гості на дорослому святі</a>

Маленькі гості на дорослому святі (переглядів: 397)

Найчастіше дітей беруть, тому що їм хочеться побувати на святі, а батьки не мають можливості залишити своє чадо з кимось із близьких. Однак дитині можна відвести в церемонії і самому торжестві окрему роль. Є маса варіантів, як задіяти дитину в весіллі, щоб їй було цікаво, а молодим радісно.
// 05.10.2016
<a href='/Info/?id=72613' >Азербайджанське весілля</a>

Азербайджанське весілля (переглядів: 258)

Укладення шлюбу, створення сім'ї у всіх країнах з давніх часів вважалося найважливішою подією в житті людини, адже це знаменувало перехід в новий статус і швидке народження потомства.
// 03.10.2016
<a href='/Info/?id=72475' >Види весільної фати </a>

Види весільної фати (переглядів: 385)

Фата з'явилася на Близькому Сході і служила захистом від вітру і сонця пустелі і одночасно охороняла цнотливість жінок за часів, коли єдиним законом була сила.