Тридцять років тому відбулася одна із найжахливіших трагедій України - вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС. Ліквідаторів було кинуто у пекло - дози радіаційного опромінення не пройшли непомітно. Багатьох немає в живих, інші - мають чималІ проблеми зі здоров"ям. Останні не втрачають надію та сподіваються, що держава таки подбає про них у тяжку хвилину, та пам"ятатиме про їхні подвиги. З одним із ліквідаторів аварії, напередодні тридцятих роковин спілкувалася Олена Демчук.

В далекому 87-році у нього за плечима була керуюча посада в науково дослідному інституті, сім"я та двоє діток. Та після вибуху на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС його військова спеціальність стала в нагоді. Через рік після аварії, Миколу, як і інших хлопців призвали на так звані "спеціальні збори", хоча вони добре знали, куди і для чого вони їдуть.

Микола Гайбонюк на власні очі бачив хлопців, котрі поверталися із зони. Серед них були його друзі та знайомі.

Нині, 30 років опісля трагедії пан Микола веде іншу роботу - очолив міське товариство чорнобильців, аби якомога більшій кількості ліквідаторів та членам їх сімей допомогти та підтримати. У планах не лише матеріальна допомога - планують випустити книгу-пам"ять.

Також пан Микола має надію, що народні депутати таки переглянуть своє рішення і відновлять пільги для усіх категорій учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Адже нині багато з них мають проблеми зі здоров"ям - зокрема це онкологія та кардіологія. Микола Гайбонюк додає - ліквідаторів не так багато залишилось, і з кожним роком стає все менше. І сподівається - їх подвиг та мужність, як для України, так і світу загалом повинен увійти в історію.