Аню, розкажи нашим читачами про себе?
- Я закінчила МЕГУ ім. академіка С. Демянчука та Угорський університет ім. Яноша Кодолані - факультет журналістики. Перша моя робота - головний спеціаліст відділу внутрішньої політики, звязків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату Дубенської райдержадміністрації + прес-секретар одного із кандидатів у народні депутати України. Запамяталося: багато нервів, багато досвіду і взагалі багато чого цікавого, що не публікують у пресі, але публікують в автобіографії. Висновок: політика - це окреме мистецтво. Його, як і картини Сальвадора Далі, сприймають не всі. Напевно, тому нам далі стало не по дорозі. Люблю багато і довго ходити пішки. Для цієї справи ніхто ще нічого кращого не придумав - як гори. Люблю багато читати і просто скуповувати книжки, які сподіваюся колись прочитати і знайти на це час. Хтось любить купляти шмаття - взуття. І я це люблю. Але люблю швидко і без заморочок. Морочитися я люблю над купівлею книжок, можу перебирати їх в книгарні годинами, поки виберу, що мені найбільше подобається. Не раз помічала підозрілі погляди продавців, які часто намотують навколо мене кола, ніби щось і собі шукають на полицях, а тим часом скоса дивляться, чи я часом нічого не потягла) Бо що ж іще так довго можна робити біля книжкових полиць, як не книжки красти? Хочу всіх заспокоїти - чужого не беру, але нема нічого гіршого, як купити книжку, яку потім не схочеться прочитати.
А як ти потрапила на "Рівне 1"?
- Подзвонила до редактора, запитала, чи є вакансії, прийшла на співбесіду, пройшла співбесіду, працюю. Спочатку на сайті телеканалу, потім у програмі "Комунальний патруль". Ніколи б не подумала, що лазити по затопленим підвалам, роздивлятися іржаві труби чи діряві дахи може зацікавити хоч когось. Як на диво, мені стало цікаво настільки, що намагаюся кожен сюжет писати так, щоб було цікаво всім - не лише мені і не лише тим людям, у яких виникла комунальна проблема. Крім цікавості намагаюся додавати і користь - навіть якщо проблема не буде вирішена вже і зараз, людина повинна розуміти, на що їй сподіватися, куди йти, до кого звертатися. Бо саме цього часто не вистачає людям - розуміти, що робити далі. А взагалі, потрапила на Рівне -1 у свій найбільший у житті безробітний період - такий, напевно, буває у житті кожної людини, але, сподіваюся, він так і залишиться найбільшим), в період сумнівів, коливань і душевної нерівноваги. Коли думаєш - всьо пропало, трапляється те, що доводить протилежне. Зі мною трапилася робота на "Рівне -1".
Розкажи, що відчула, коли вперше переступила поріг "Рівне 1"?
- Хвилювання помножене на мільйон.
Чому обрала роботу в медіа-середовищі?
- Обрала ще з четвертого класу. Не памятаю точно, що тоді було причиною, але ми мали намалювати малюнок своєї майбутньої професії. Я зобразила тітоньку з мікрофоном, хотіла ще камеру, але оскільки малювач з мене такий собі, то вирішила не псувати малюнок, бо не була впевнена, що впораюсь із цим завданням, тим більше, що в 9 років ще до пуття і не знала, як та камера виглядає. В результаті, малюнок зіжмакала і викинула, намалювала інший і з іншою професією. Але, як показує життя, можна викинути малюнок, але не долю. Памятаю, хотіла бути схожою на Аллу Мазур. На тому малюнку навіть зачіску схожу намалювала.
Розкажи про смішні, цікаві випадки, які трапляються під час роботи?
- Смішно було потім, спочатку - страшно. Їхали з оператором зі зйомки на таксі. Мало того, що водій був ще той "Шумахер", на дворі була страшна ожеледиця - це був один із тих днів, коли комунальники, за традицією, були не готові до зими. Так от, водій - по мові й татуюваннях - колишній житель місць не дуже віддалених, може навіть не так давно "відкинувся", чи як там кажуть? На дорогу практично не дивився, весь час щось доводив оператору, дивився в телефон, чи так щось у бардачку шарудів чи під ногами щось шукав. На мою пораду, що може краще на дорогу час від часу дивитися: спочатку мовчанка, потім плавний поворот в мою сторону бритої голови і довгий, "унічтожающій" погляд мутних, синіх очей і фраза: "Це ти мені? Будь спок, всьо буде харашо". А ше через кілька хвилин я чую їхню розмову з оператором і розумію - в нього нема прав. Поліція недавно забрала. На питання оператора, як так? каже: "А чьо, а хто знає, шо в мене їх нема? Як зупинять, то і будемо розбиратись". А потім всю дорогу і ще хвилин 15 після прибуття на телеканал не могли відвязатися від нього. Обіцяв, якщо ми знімемо і покажемо сюжет про "гадів мєнтів", що вони в нього святого і божого права забрали, то буде нас до кінця життя безкоштовно на таксі возити. Чесно кажучи, з таким водієм я навіть за безплатно більше нікуди б не поїхала.
