Розкажіть як ви познайомилися?
Ірина: Ми познайомилися у м. Старобільськ. Іван саме проходив службу неподалік. Знайомство відбулось на вулиці. На той час здавалося, що зустріч була випадковою. Якийсь час спілкувалися у соціальних мережах, поки Іван був у від'їзді. Пізніше запросив мене на побачення. Одне, друге... І вже через місяць зробив мені пропозицію, а я не змогла відмовити.
Іван: Звичайно, у мене був автомат і дві гранати. Попробуйте тут відмовте. (жартує)
Яким було ваше весілля?
Ірина: Пишного весілля у нас не було: без білого плаття та лімузинів. Ми розписувалися у вишиванках. Запросили найближчих родичів, друзів, Ваніних побратимів. Разом нас було чоловік 15-16.
Довго наважувалися переїхати до Рівного?
Ірина: У Вані була відпустка взимку і він мене запросив в гості до Рівного. Ми приїхали познайомитися з його родичами та Рівне нщиною. Мені ще тоді сподобалося: дуже гарне місто, приємне, компактне. Згодом після демобілізації Вані, було прийняте спільне рішення про переїзд. Спочатку жили в гуртожитку, а згодом, коли народилася малеча, прийняли рішення винаймати квартиру. Через деякий час нам подарували квартиру, у якій зараз живемо.
Як довго перебували у зоні АТО?
Іван: На схід добровольцем я приїхав у 2014 році. А вже у 2015 році 7 липня прийшов наказ про демобілізацію. По Луганській області трохи нас поносило. Спочатку бойові завдання у Новосвітловці, потім — Луганська ТЕС, далі — завдання на 29 пості, с. Кримське, Золоте.
Іване, розкажіть про травму, яку отримали на сході ?
Іван: Ми мали виходити на демобілізацію. Під час останнього бойового завдання потрібно було вийти з передової і повернутися назад в частину. Але так сталося, що БМП по дорозі втратив керування. Будучи зверху, на броні, групою прикриття нас розкидало кого куди. Було невеличке родео: замість бичка піді мною було БМП. Мене почало просто кидати по броні. На жаль, отримав перелом хребта.
Що потім? Як лікувалися?
Іван: Далі замість заслуженої демобілізації — довгий курс реабілітації у госпіталях: Харків, Вінниця, Київ, Рівне . Нині лікуюсь у Клеванському госпіталі.
Які ваші плани на майбутнє?
Ірина: Плануємо доробити ремонт у квартирі, виховувати свого синочка та просто насолоджуватися життям.
