- За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з врученням ордена „Золота Зірка“ Гордійчуку Ігорю Володимировичу — полковнику, — йдеться в Указі Президента України Петра Порошенка № 816/2014 «Про присвоєння І.Гордійчуку звання Герой України» від 21 жовтня 2014 року.
Полковник Ігор Гордійчук брав участь в багатьох операціях під час проведення АТО, він очолював загін спецназу під час виконання завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-Могили. Особисто очолював загони спецназу, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту. Упродовж 12 днів безперервних боїв полковник Ігор Гордійчук героїчно утримував позицію, не зважаючи на поранення і контузію.
Гордійчук Ігор Володимирович (12 листопада 1972, Залізниця) — полковник Збройних сил України, офіцер Головного командного центру Генерального штабу України, Герой України. Народився у селі Залізниця Корецького району Рівне нської області. Навчався в Київському інституті Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня.
Полковник Ігор Гордійчук брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецназу при виконанні завдань в тилу противника, командував боями по зайняттю Савур-могили. 12 серпня розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коректування артилерійського вогню. Для знищення українського загону використовуються російська артилерія та загони найманців з бронетехнікою. Постійними артнальотами виведена з ладу система зв'язку, Гордійчук продовжував коректувати вогонь по телефону; майже щоденно відбувалися штурми терористами Савур-могили. Гордійчук був неодноразово контужений, позицій не покинув, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Було відбито 6 нічних штурмів. 18 серпня запланована ротація захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін, на той час український загін від ближніх підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських коректувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецназу.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук лишився на Савур-могилі та продовжував коректування вогню. 19 серпня під час масованого нальоту полковник Потєхін важко поранений, загинув десантник, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади відходить з Петровського, коректування велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили знаходилися в повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
Вдень 23 серпня російські війська починають наступ на південному відтинку фронту сектора «Д», 24-го вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй прийшлося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили, атака відбита із чисельними втратами противника.
Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецназу, котра прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петровському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту ранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).
Гордійчук віддає наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям. 29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених українських сил йде на прорив. Під час руху в вантажівці, де знаходилися Гордійчук і сержант Сергій Стегар, було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, в кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Через надто щільний вогонь противника до полковника супроводжуючі підійти не могли, він зміг вибратися сам, йому зробили перев'язку — великий осколок потрапив в потилицю, незахищену каскою. Полковник намагався керувати боєм, зривав пов'язку, від втрати крові лишився безсилим; російські десантники полонили Гордійчука (без свідомості), Стегаря та ще кількох бійців. Полонених зібрали в полі, лишивши окремо Гордійчука та заборонивши надати допомогу — мовляв, він й так швидко «дійде». Однак він вижив; через два дні його доставили в Дніпропетровську лікарню ім. Мечникова.
З 1 вересня 2014 року полковник знаходиться в реанімації нейрохірургічного відділення, переніс кілька операцій, стан лишається важкким.
