Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву - Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.

Третє і завершальне свято різдвяного циклу - Водохреща або Йордан - день коли в кожному місті й селі освячують воду.

Українці вірили, що опівночі перед Водохрещем вода в ріках хвилюється. Дехто посеред ночі йшов з дому, щоб подивитись на це явище. А ще краще було набрати цієї води й заховати за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Утім, більшість українців чекала ранку 19-го січня, аби всім селом вирушити до річки на освячення. Свячену воду давали випити кожному члену родини, рекомендували до цього нічого не їсти.

Дівчата наливали воду у миску, кидали туди намисто або кетяг калини і вмивались – це мало посилити їхню вроду. Обов'язково давали й худобі, щоб хвороб не боялась.

Далі освячували хату – брали декілька стебел з дідуха та окроплювали всі кімнати — тоді нещастя оминатимуть. Тим часом один із членів родини малював крейдою хрести на дверях та вікнах. А на західній Україні хрести виписували розведеним на посвяченій воді тістом.

Існували й забобони на цей день. Українки застерігали, що в момент коли священик занурює хрест у воду, всі чорти вистрибують з річки і залишаються на землі до того часу, аж поки хтось не прийде на річку прати білизну. Тож жінки намагались не робити цього хоча б тиждень, щоб чорти добряче померзли.